Інфектологія" Група 3 А,Б л/с. Лекція № 9. Тема: Інфекційний мононуклеоз. Герпесвірусні інфекції. Викладач Гладкий О.А. Дата 22 листопада 2021р.

 

Предмет "Інфектологія"

 Група 3 А,Б л/с.  Лекція № 9.

Тема: Інфекційний мононуклеоз. Герпесвірусні інфекції.

Викладач  Гладкий О.А.

 Дата   22 листопада 2021р.

 

Матеріаи за посиланням: https://docs.google.com/document/d/1zDUeGuvuch1_wq_Ss7RlRTnT-0Fog2A_/edit?usp=sharing&ouid=115928220445394045857&rtpof=true&sd=true

 

ТЕМА № 9  Інфекційний мононуклеоз. Герпесвірусні інфекції.

Герпесвірусні інфекції. Види герпесу.

 Простий герпес.

 Оперізувальний герпес.

 Етіологія.

Епідеміологія.

 Сприйнятливість населення. Імунітет.

 Клінічні прояви герпесвірусних інфекцій, їхня характеристика.

Класифікація.

Діагностика.

Диференціальна діагностика.

 Лікування хворих з різними клінічними формами герпесу.

 Показання до госпіталізації. Диспансеризація.

 Профілактика і заходи в осередку.

Інфекційний мононуклеоз. Визначення хвороби, актуальність.

Етіологія.

 Епідеміологія.

 Патогенез.

Клінічний перебіг хвороби.

 Ускладнення.

Діагностика.

 Опорні симптоми клінічної діагностики.

Специфічні зміни картини крові, серологічна діагностика.

 Диференціальна діагностика.

Лікування.

 Догляд за хворими.

 Профілактика.

Iнфекцiйний мононуклеоз (mononucleosis infectiosa) – гостра вірусна хвороба людини, яка супроводжується системним збільшенням лімфатичних вузлів, тонзилiтом, гарячкою, збільшенням печінки і селезінки, появою в кровi атипових мононуклеарiв.

Етіологія. Збудником є вірус герпесу людини 4-го типу (ВГЛ-4), або вірус Епштейна-Барра. Вiн містить ДНК, вибірково уражає лімфоїдну тканину. У довкiллi вiрус мало стiйкий. Епідеміологія. Основним джерелом збудника є хворі на інфекційний мононуклеоз, які заразнi з перших днiв захворювання,

i реконвалесценти – до 6 мiс. пiсля видужання. Перiодично вiрус видiляють i здоровi люди, якi є вiрусоносiями. Вiрус міститься в привушних залозах i видiляється зi слиною. Зараження вiдбувається повiтряним шляхом, при поцiлунках, а також алiментарним, контактно-побутовим i зрiдка трансфузiйним шляхами.

Факторами передачi можуть бути iграшки та iншi предмети, забрудненi слиною хворого на iнфекцiйний мононуклеоз чи вiрусоносiя. Хвороба мало контагiозна. Iнфiкуються частiше діти (особливо у вiцi до 2 рокiв), iнфекцiйний процес у них перебiгає здебiльшого безсимптомно. Хворiють частiше пiдлiтки i особи до 25 рокiв. У віці пiсля 40 рокiв хвороба реєструється дуже рiдко.

Патогенез. Збудник iнфекцiйного мононуклеозу потрапляє в органiзм через слизовi оболонки i верхнiх дихальних шляхiв. З током лімфи і крові він проникає в ротоглотки піднебінні мигдалики, лімфатичні вузли, селезінку та інші органи, в яких є скупчення лімфоїдної тканини, спричиняючи її гіперплазію. Суттєве значення в патогенезі хвороби мають алергічні реакції. Часто піднебінні мигдалики уражаються ще й вторинною бактерійною флорою. Пiсля хвороби залишається стiйкий імунітет.

Клінічні прояви. Інкубаційний період може тривати від 2 до 50 діб, найчастіше складає 12-20 діб. Інфекційному мононуклеозу притаманне розмаїття проявів, але найчастіше він перебігає безсимптомно (субклінічно).

Для клінічно вираженого інфекційного мононуклеозу характерні інтоксикація, гарячка, збільшення лімфатичних вузлів, ураження лімфоїдної тканини носо- і ротоглотки, збільшення печінки і селезінки, зміни в загальному аналізі крові

Хвороба здебільшого починається гостро, з підвищення температури тіла до 38-40 °С, болю голови, загальної слабості, болю в горлі. Гарячка може тривати 1 міс. І довше; іноді температура тіла субфебрильна чи навіть нормальна.

Найчастішим симптомом хвороби є ураження лімфатичних вузлів. У патологічний процес, як правило, втягуються всі групи лімфовузлів, однак найчастіше підщелепні, передньо-і задньошийні. При пальпації вони помірно щільні, малоболючі, не спаяні між собою і з навколишніми тканинами, шкіра над ними не змінена; розміри їх – від дрібної горошини до 3-5 см у діаметрі. Через 2-3 тиж. вони зменшуються, однак незначне збільшення лімфовузлів і деяка їх болючість можуть спостерігатись до 2-3 міс. і довше. У хворих збільшується селезінка, дещо рідше – печінка.

Ураження печінки часом супроводжується помірною і короткотривалою

жовтяницею, незначним підвищенням активності амінотрансфераз у сироватці крові.

У 5-25 % хворих з’являється висипка на шкірі, найчастіше плямисто-папульозна чи розеольозна.

Іноді основні синдроми хвороби відсутні чи переважають ознаки, які не є типовими, наприклад, ураження нервової системи, висипання, жовтяниця тощо.

Здебільшого хвороба триває від 7-10 діб до 4-6 тиж., однак можливий затяжний перебіг (до 3 міс.) і навіть хронічний (до 2 років).

Ускладнення. Інфекційний мононуклеоз здебільшого перебігає сприятливо, однак зрідка виникають ускладнення, деякі з яких серйозні. Зокрема, при значному збільшенні піднебінних і носоглоткового мигдаликів дихання дуже затрудне; при ураженні нервової системи можуть розвинутись енцефаліт, менінгіт, мієліт, параліч черепно-мозкових нервів, психоз; можуть виникнути гематологічні ускладнення – розрив селезінки, гемолітична анемія, тромбоцитопенія; інколи – отит, інфекційно-алергічний міокардит.

Розрив селезінки належить до найтяжчих ускладнень. Частіше він виникає на 10-20-й день захворювання у зв’язку з різким збільшенням органу, травмою живота. При виникненні цього ускладнення хворий скаржиться на біль у животі. Іноді розрив селезінки супроводжується лише падінням артеріального тиску.

Лабораторна діагностика. Для підтвердження діагнозу застосовують такі серологічні методи:

– реакції аглютинації, які ґрунтуються на виявленні в крові антитіл проти еритроцитів різних тварин (барана, бика, коня), наприклад, реакція Пауля-Буннеля (з еритроцитами барана). Наростання титру антитіл у динаміці захворювання підвищує діагностичну цінність результатів дослідження.

– імуноферментний метод – дає змогу виявивити антитіла до антигенів збудника. Слід пам’ятати, що анти-IgG виявляються в досить високих титрах після хвороби протягом всього наступного життя, а анти-IgM – лише 2-3 міс., тому виявлення саме їх є діагностичною ознакою первинного інфікування вірусом Епштейна-Барра.

Одночасно необхідно брати мазки зі слизової оболонки мигдаликів на наявність коринебактерій дифтерії, тому що дифтерія має подібну до інфекційного мононуклеозу клінічну картину, обстежувати хворих на наявність антитіл до ВІЛу.

Догляд і лікування хворих.

 У гострому періоді інфекційного мононуклеозу хворих доцільно лікувати в стаціонарі. У цей час їм потрібно дотримуватись ліжкового режиму. Через ризик розриву селезінки протягом 2 міс. від початку хвороби, навіть при відсутності спленомегалії, не можна піднімати тягар і займатись силовими видами спорту. При ознаках гепатиту призначається дієта № 5.

Етіотропне лікування лише починає розроблятись. Позитивні результати отримано при використанні в комплексному лікуванні хворих мефенамінової кислоти, циклоферону, неовіру.

Застосовують антигістамінні середники (діазолін, димедрол, дипразин, супрастин, тавегіл) і препарати кальцію. Для покращання обмінних процесів в організмі доцільно призначати вітаміни С, групи В, краще через рот. За показаннями проводять дезінтоксикаційну терапію.

Тяжкий перебіг інфекційного мононуклеозу, дуже затрудненедихання є показаннями для призначення глюкокортикоїдів у дозі 0,5-1 мг/кг маси тіла на добу (у перерахунку на преднізолон) з поступовим зниженням її; тривалість курсу 7-10 днів.

У випадках нашарування бактерій і розвитку тонзиліту зі значними нальотами, високою гарячкою призначають антибіотики (пеніцилін, тетрациклін, доксациклін, метациклін) у середньо терапевтичних дозах протягом 7-10 днів. Не варто лікувати ампіциліном, оскільки це часто призводить до виникнення висипки.

Виписують хворих після затихання проявів хвороби при задовільному самопочутті. Незначне збільшення лімфатичних вузлів, печінки і наявність атипових мононуклеарів не є протипоказаннями для цього.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть збудника інфекційного мононуклеозу, дайте йому характеристику.

2. Джерело збудника при інфекційному мононуклеозі.

3. Механізм передачі збудника.

4. Основні клінічні прояви хвороби.

5. Можливі ускладнення інфекційного мононуклеозу.

6. Діагностичні критерії інфекційного мононуклеозу.

7. Принципи медикаментозного лікування.

9. Особливості харчування хворих.

10. Протиепідемічна робота в осередку.

Ситуаційні задачі

1. В інфекційне відділення поступив хворий зі скаргами на підвищення температури тіла до 38,7 °С, біль голови, загальну слабість, незначний біль у горлі, затруднене дихання через ніс. Виявлено збільшені підщелепні, передньо-, задньошийні і пахвинні лімфовузли, лакунарний тонзиліт, збільшену селезінку. У загальному аналізі крові: лейкоцитоз, лімфо- і моноцитоз.

 Яке захворювання можна запідозрити?

2. З наведеного переліку ускладнень інфекційних хвороб виберіть ті, що можуть виникнути у хворого на інфекційний мононуклеоз: розрив селезінки, гостра ниркова недостатність, енцефаліт, інфекційно-токсичний шок, менінгіт, гостра печінкова недостатність, міокардит, гемолітична анемія?

3. У хворого запідозрено ангіну й призначено лікування ампіциліном. У подальшому з’ясувалось, що у нього інфекційний мононуклеоз. Стан його значно покращав, однак через декілька днів з’явилась рясна короподібна висипка.

Що могло спричинити погіршення стану?

ГЕРПЕТИЧНА ХВОРОБА

Герпеси (herpetes) – хвороби, що спричинюються альфа герпесвiрусами і переважно перебiгають латентно з перiодами рецидивiв. Характеризуються висипанням на шкiрi, слизових оболонках згрупованих дрібних пухирців, а також ураженням центральної нервової системи, очей, внутрiшнiх органiв. Як самостiйнi нозологiчнi форми розрiзняють звичайний герпес i оперiзувальний герпес.

Етіологія. Звичайний герпес (herpes simplex) спричинюється вiрусами герпесу людини 1-го (ВГЛ-1) і 2-го (ВГЛ-2) типу, оперiзувальний герпес (herpes zoster) – вiрусом вітрянки/оперiзувального герпесу, або вiрусом герпесу людини 3-го типу (ВГЛ-3). Ранiше вважали, що ВГЛ-1 уражає шкіру і слизові оболонки, а ВГЛ-2 – генiталії. Зараз встановлено, що обидва збудники можуть зумовлювати герпетичнi ураження обох локалiзацiй.

Генералiзований герпес частiше спричинюється ВГЛ-2. Герпесвiруси містять ДНК. Вони чутливі до нагрівання: при температурi 50-52 °С iнактивуються через 30 хв, швидко руйнуються пiд впливом ультрафiолетових променiв; однак при низьких

температурах вiруси зберiгаються довго (при –20...70 °С десятилiттями).

Епідеміологія. Джерелом збудника є хвора людина чи вірусоносій. Найбільш небезпечними для оточуючих є хворі з клінічними проявами, особливо при ураженнях губ, носа, піднебіння і статевих органів. Носійство ВГЛ дуже поширене, у 5-10 % здорових людей їх можна виявити в носоглотці. Вірус передається контактно-побутовим, статевим, трансфузійним і крапельним шляхами.

Можлива передача від матері до плода. Основний шлях передачі ВГЛ – контактний. Зараження відбувається через посуд, рушники, іграшки тощо, а також при поцілунках. Контактним і крапельним шляхами частіше заражаються ВГЛ-1 діти віком від 6 міс. до 3 років, рідше дорослі. Підлітки здебільшого інфікуються

ВГЛ-2. Антитіла до ВГЛ виявляють у 80-90 % дорослих.

Патогенез. Вірус проникає в організм через шкіру чи слизові оболонки і потрапляє в регіонарні лімфатичні вузли та кров, а далі поширюється гематогенно і по нервових волокнах. Місцем тривалого перебування вірусу є регіонарний чутливий ганглій (спінальний чи черепно-мозковий). Потрапивши в організм, вірус зберігається протягом усього життя. Під впливом холоду, перегрівання, захворювання на грип та інших гарячкових станів, емоційних стресів відбувається активізація вірусу. Він з нервових гангліїв по аксонах проникає в шкіру і слизові оболонки, спричинюючи типові везикульозні висипання. При генералізації процесу уражаються внутрішні органи і центральна нервова система.

Клiнiчні прояви. Звичайний герпес. Iнкубацiйний перiод триває вiд 2 до 12 дiб. Клiнiчнi прояви хвороби при первинному iнфiкуваннi виявляються лише в 10-15 % осiб. Найчастiше вони спостерiгаються у дiтей вiком вiд 6 мiс. до 5 рокiв i значно рiдше –у дорослих. На шкiрi виникають везикульознi висипання на iнфiльтрованiй гiперемійованiй основi, частiше навколо рота ,носа, рiдше – на iнших дiлянках тіла – тулубі, сiдницях, кiнцiвках. Появi висипки передують свербiння, печiння або бiль. Пухирцi мають прозорий вмiст, який пiзнiше мутнiє. Через 3-4 доби вони розкриваються, оголюючи дрiбнi ерозiї. Останнi вкриваються жовтими (бурими) кiрочками , якi протягом тижня вiдпадають. Ерозiї заживають, на їх місці залишається червонувата пляма, яка згодом зникає безслідно. У дiтей найчастiшими клiнiчними формами первинного герпесу є гострий герпетичний чи афтозний стоматит.

Генiтальний герпес є однiєю з найчастiших форм герпетичної iнфекцiї. Герпетичнi висипання виникають на слизових оболонках статевих органiв, уретри, промежини, у жiнок – на слизовiй оболонцi пiхви, шийки матки. Шийка матки i уретра втягуються в патологiчний процес у 80 % жiнок з первинною iнфекцiєю.

Генiтальний герпес супроводжується помiрною гарячкою, iнтоксикацiєю, видiленнями зі статевих органiв, уретри, свербінням. Клiнiчнi прояви тривають коло тижня. Зрідка розвивається герпетичний енцефаліт чи менінгіт. Він супроводжується високою гарячкою, нестерпним болем голови, блюванням, затьмаренням свідомості, судомами. Згодом приєднуються паралічі.

Генералізована форма герпесу частіше розвивається в осiб з iмунодефiцитом – при СНIДi, онкологiчних, гематологiчних хворобах, вживаннi iмунодепресантiв, а також у новонароджених і грудних дітей. Клінічна картина нагадує сепсис.

Оперiзувальний герпес. Iнкубацiйний перiод після зараження триває 7-14 дiб, при персистенції вірусу – багато рокiв. Дiапазон клiнiчних проявiв оперiзувального герпесу дуже широкий. За декiлька днiв до появи висипань хворi вiдзначають швидку втомлюванiсть, нездужання, бiль голови, свербiння, гiперестезiю чи парестезiю на мiсцi майбутнього ураження. Потiм пiдвищується температура тiла i на тлi еритеми з’являється група папул, якi перетворюються в пухирцi, що зливаються мiж собою. Висипання, як правило, однобiчне, що має важливе діагностичне значення.

Найчастiша локалiзацiя висипання – за ходом мiжреберних або черепних нервiв, рiдше – на кiнцiвках. У 90 % хворих вiдмiчається регiонарний лiмфаденiт.

При потрапляннi в пухирцi бактерiйної флори вмiст їх мутнiє, вони перетворюються в пустули. Процес завершується утворенням кiрочок, пiсля вiдпадання яких залишаються рубчики. З появою висипань бiль, як правило, посилюється. Однак прямої залежностi мiж iнтенсивнiстю болю в ураженому мiсцi i кiлькiстю висипань немає.

Лабораторна діагностика.

 Для підтвердження діагнозу  застосовують такі методи:

- цитологічний. У пофарбованих шкребках з дна везикул під мікроскопом можна виявити характерні гігантські клітини чи внутрішньоядерні включення вірусу герпеса.

- вірусологічний. Матеріал вносять у клітинну культуру. Результати можна отримати вже через 48-96 год.

-  серологічний. Високочутливим є імуноферментний метод.

Застосовують також РЗК. Наростання титру антитіл більш характерне для первинного інфікування.

Для експрес-діагностики використовують метод імунофлуоресценції;

- молекулярно-біологічний. Створені комерційні ДНК-зонди для виявлення Висипку змазують нуклеїнових кислот вірусів у реакціях гібридизації і полімеразній ланцюговій.

Догляд і лікування хворих. Хворі на звичайний герпес шкіри лікуються переважно вдома. При інших формах герпесів питання госпіталізації вирішується з урахуванням клінічного перебігу хвороби.

Велике значення має догляд за хворим. При стоматиті їжап овинна бути рідка, вживати її краще через соломинку. або діамантовим зеленим. Місцево мазі також застосовують – лаферонов у (1 000 000 МО лаферону, 2 мл дистильованої води, 10г ланоліну), оксолінову, ацикловірову. Вогнища на слизових оболонках змочують розчинами лаферону, лейкоцитарного інтерферону, новокаїну, пізніше змащують обліпиховою або шипшиновою олією.

Одним з ефективних противірусних препаратів при герпесах є ацикловір (зовіракс, герпевір), який залежно від тяжкості хвороби застосовують всередину по 0,2 г 5 разів на день чи внутрішньовенно крапельно протягом 1 год по 5-10 мг на 1 кг маси тіла кожні 8 год. Курс лікування триває 5-10 днів. Новим протигерпетичним

препаратом, що має кращу біодоступність при вживанні всередину, є валацикловір (вальтрекс). Його призначають по 0,5г 2 рази на день. З інших противірусних препаратів можна призначати відарабін, рибавірин.

 При звичайному герпесі для лікування і профілактики рецидивів застосовують донорський імуноглобулін, стимулятори ендогенного інтерферону – аміксин, амізон, циклоферон.

При вираженій інтоксикації проводять дезінтоксикаційну терапію. Для зняття больового синдрому при оперізувальному герпесі використовують аналгетики і фізіотерапевтичні методи (ультразвук, лазерне опромінення, УВЧ, УФО, ампліпульс). У комплексному лікуванні показані антигістамінні препарати (супрастин, діазолін, тавегіл), протизапальні (вольтарен, індометацин), вітаміни (тіамін, ціанокобаламін); для усунення судинних розладів –компламін, трентал, курантил. При енцефаліті застосовують глюкокортикоїди, сечогінні, протисудомні препарати.

Профілактичні заходи. Вдалося створити живу вакцину проти вірусу вітряної віспи/оперізувального герпесу, але в Україні вона ще не застосовується. Специфічна профілактика звичайного герпесу не розроблена. Хворих на оперізувальний герпес необхідно ізолювати від дітей, які не хворіли на вітрянку.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть збудників герпесів.

2. Як розповсюджують герпеси?

3. Основні клінічні прояви звичайного герпесу.

4. Як проявляється оперізувальний герпес?

5. Як підтвердити діагноз герпесу?

6. Особливості догляду за хворими.

8. Принципи лікування хворих.

9. Як запобігти виникненню герпесу?

Ситуаційні задачі

1.    Хвора Д. поступила в інфекційне відділення зі скаргами на наявність висипань на шкірі правої половини грудної клітки, інтенсивний біль у місці висипань. У ділянці правої половини грудної клітки вздовж VIII IX міжреберних проміжків на тлі гіперемійованої шкіри виявлено рясні везикули, що місцями зливаються.

 

Яке захворювання можна запідозрити?

 

2.    З наведеного переліку хіміотерапевтичних засобів виберіть ті, що застосовуються для лікування хворих на герпетичну хворобу: валацикловір, амінохінол, ампіцилін, амізон, бісептол, ацикловір, лаферон, аміксин.

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

 Основна

1. М.А. Андрейчин  М/с при інфекційних хворобах. Стор 266-279.

2.  Інфекційні хвороби / За ред. Тітова М.Б.- К.; Вища шк., 1995.

3. Чорновіл А.В., Грицько Р.Ю. Клінічне медсестринство в інфектології з елементами епідеміології.-  К.; Здоров’я, 2002

Додаткова

1. Посібник з діагностики, терапії та профілактики інфекційних хвороб в умовах поліклініки / За Ред. Андрейчин М.А. – К.; Здоров’я, 1994

2. Андрейчин М.А., Копча В.С. Епідеміологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000

3. Журнал «Інфекційні хвороби», - Київ

4. Газета «Здоров’я України», - Київ

 Інформаційні ресурси

https://tdmuv.com/books/meds_andr.pdf   Андрейчин М/с при інфекційних хворобах.

http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1839433

 А.В. Чорновіл, Р.Ю. Грицко Інфекційні хвороби.

https://www.kodges.ru/medik/naukmed/205819-nfekcyn-hvorobi.html

https://www.twirpx.com/file/2257809/  А.В. Чорновіл, Р.Ю. Грицко Інфекційні хвороби.

http://www.monada.lviv.ua/old/instructional/002/001/001.pdf    Самостійна робота

http://kingmed.info/knigi/Sestrinskoe_delo/book_3826/Medsestrinstvo_pri_infektsiynih_hvorobah-Andreychin

http://krutikova.ucoz.ru/load/22-1-0-199 Алгоритми практичних навичок

 

Свої роботи висилати на ел. пошту   gladkiy.aleksandr55@gmail.com 

Термін – час заняття. Затримка – зниження оцінки.

З повагою ваш О.А.